© EPA/ AARON SCHWARTZ / POOL Європейські союзники намагаються не замислюватися над тим, наскільки сильно вони все ще залежать від Трампа, але деякі дипломати кажуть, що час це зробити.
Рішення президента США Дональда Трампа усунути президента Венесуели Ніколаса Мадуро вразило високопоставлених посадовців ЄС. Далі Трамп поставив під сумнів НАТО, погрожував Кубі та Ірану і заявив, що йому потрібно взяти під контроль Гренландію “з міркувань національної безпеки”, незалежно від того, чи згодні з цим союзники США, повідомляє Politico.
“Мені не потрібне міжнародне право”, – заявив Трамп цього тижня в інтерв’ю New York Times.
Але міжнародному праву потрібен Трамп. Його підхід становить екзистенційну загрозу не лише для глобальних угод, таких як Паризька кліматична угода, а й для Європейського Союзу, найбільшої у світі “фабрики” міжнародного права. Щороку ЄС видає понад 2000 директив, актів, регламентів та інших юридичних документів, які регулюють економічне та соціальне життя 27 країн Союзу.
У світі, де домінують США і де верховенство права не має значення, законодавчий апарат ЄС може швидко стати дивним анахронізмом. Перший тиждень 2026 року знову продемонстрував параліч і безсилля європейського керівництва у відповідь на дії американського президента, який хвалиться тим, що єдине, що може його зупинити, – це його власне відчуття “моралі”.
“Це дуже важливий момент. У європейських ЗМІ була тенденція висміювати Трампа та його оточення, представляючи їх як дурних, а іноді навіть божевільних. Я думаю, що це неправильно. Вони дуже здібні”, – сказав один європейський дипломат, який говорив на умовах анонімності.
Але їхня місія, за словами цього дипломата, зрозуміла: робити все необхідне для просування інтересів Сполучених Штатів і адміністрації Трампа. Білий дім не турбується про те, щоб бути хорошим союзником Європи, і більш ніж готовий критикувати, погрожувати, залякувати і, можливо, атакувати континент.
“Це не повинно дивувати”, – додав дипломат.
Україна
Але майже через рік після початку другого терміну Трампа в Білому домі європейські лідери та чиновники ще не обговорили офіційно на стратегічному рівні нове дистанціювання Америки від своїх колишніх близьких союзників.
“Це потрібно обговорити. Причина, чому ми не провели повної дискусії з цього приводу, – це Україна”, – сказав європейський дипломат.
І в цьому суть напруги, яка паралізує реакцію Європи. Подібно до того, як Європа все ще залежить від НАТО у питаннях своєї безпеки, незважаючи на неодноразові обіцянки стати більш незалежною, вона відчайдушно потребує американської підтримки для досягнення прийнятної мирної угоди у війні Росії проти України.
На зустрічі союзників України в так званій коаліції охочих цього тижня обговорювався план надання Сполученими Штатами військової підтримки для забезпечення дотримання будь-якої мирної угоди. Але у спільній заяві понад 30 урядів, яка була оприлюднена після зустрічі, не було надано конкретних деталей щодо ролі США, і її не підписали представники Трампа.
Але це все ще небезпечно чутливий момент для України, і Росія ще навіть не приєдналася до цього процесу. Відштовхування Трампа на цьому етапі було б ризикованим для союзників України в ЄС і за його межами.
Проблема полягає в тому, що без відкритого обговорення нового стану Заходу лідерам, ймовірно, буде важко заручитися політичною підтримкою, необхідною для серйозної зміни зовнішньої політики, яка б відійшла від США і, можливо, від НАТО.
Президент Франції Еммануель Макрон був одним з найбільш відвертих щодо цього виклику, попередивши у своєму виступі цього тижня, що США мають намір розділити світ на сфери впливу. Макрон заявив, що Європа не повинна сприймати “новий колоніалізм”, закликавши до продовження інвестицій у “стратегічну автономію” континенту.
Але сам французький президент слабший і менш популярний, ніж будь-коли, з глухим кутом у парламенті в Парижі, який не може досягти прогресу у ключових питаннях, і впевненою ультраправою партією, яка стрімко набирає обертів у опитуваннях. Хоча багато дипломатів і чиновників поділяють оцінку Макрона, вони визнають, що його голос не має такого впливу на формування політики в Брюсселі, як колись.
У своєму виступі щодо зовнішньої політики цього тижня Макрон жодного разу не згадав про дії Америки у Венесуелі, ані про самого Трампа.
Навіть якщо Трампа вдасться переконати підтримати Європу, відмовитися від своїх претензій на Гренландію і ввести американські війська для моніторингу дотримання мирної угоди в Україні, чи довго це триватиме?
Дипломати все ще сумніваються в тому, наскільки цінним буде підписання США мирного договору, який повинен гарантувати безпеку України, коли Трамп буде готовий робити все, що йому заманеться.
“Зрештою, у вас немає жодних гарантій, що все вийде”, – сказав інший європейський дипломат.
Європа повинна знайти свій шлях
Неактуальність ЄС для нового світового порядку Трампа очевидна всюди, на думку критиків ЄС. У Газі ЄС не відіграє жодної ролі в новій Раді миру, яка могла б керувати анклавом згідно з планом припинення вогню Трампа, попри те, що є найбільшим донором допомоги. Коли іранські протестувальники намагаються повалити режим у Тегерані, лідери ЄС, якщо взагалі висловлюються, пропонують лише теплі слова здалеку.
“Європа збилася зі шляху, і я не впевнений, що вона може відігравати якусь роль у світі, окрім України”, – сказав один високопоставлений дипломат з-поза меж ЄС.
Він вказав на “розбіжності” на найвищому рівні як на особливу слабкість. Наприклад, ніхто не говорить від імені Європи щодо зовнішньої політики, і лідери ЄС виступили з окремими заявами у відповідь на операцію США з усунення Мадуро. Одна заява надійшла від президента Європейської комісії Урсули фон дер Ляєн, інша – від президента Європейської ради Антоніо Кошти, а третя – від Каї Каллас, яка офіційно є головним дипломатом ЄС.
Але заяву Каллас, в якій вона закликала до “спокою і стриманості” та поваги до принципів міжнародного права, зрештою підписали лише 26 держав ЄС, а Угорщина відмовилася приєднатися.
Відкритий виклик Америки світовому порядку – це проблема, яка виходить за межі Брюсселя.
Наприклад, візьмемо британського прем’єр-міністра Кіра Стармера, який сам є юристом за фахом. До приходу до влади Стармер критикував уряд консерваторів у Лондоні за те, що він не засудив зневагу Трампа до міжнародного права. Тепер, коли Стармер сам обійняв посаду, він може дозволити собі лише слабкі публічні коментарі, відмовляючись висловлювати свою думку щодо законності чи незаконності операції Трампа зі зміни режиму у Венесуелі.
“Який вплив ми можемо мати на Росію, якщо ми не заперечуємо проти дій США у Венесуелі?” – зазначив інший європейський дипломат.
Навіть коли йдеться про амбіції Трампа захопити Гренландію, автономну частину території члена НАТО Данії, європейці, які прагнуть підтримати позицію Копенгагена, висловлюють свої відповіді в найм’якших виразах, ретельно уникаючи всього, що могло б здатися прямою критикою Сполучених Штатів.
“Закон сильніший за силу”, – це все, що змогла сказати фон дер Ляєн.
Неясно, чи має вона рацію.
“Світ більше не базується на європейських цінностях. Світ функціонує зовсім по-іншому. Європа повинна знайти свій власний шлях”, – сказав високопоставлений дипломат.
The Economist писав, що у “світі Трампа” сильні беруть те, що можуть, але такий підхід може зрештою нашкодити як Сполученим Штатам, так і всьому світу. “Доктрина Донро” – це про владу і природні ресурси, а не про цінності.
Відкрито заявляючи, що сила є правом, Трамп вже підірвав американські альянси. Він може вважати, що кожна країна буде дотримуватися своєї власної сфери впливу, але де починаються і закінчуються ці сфери? Оскільки країни по всьому світу відчувають себе більш сміливими у своїх зазіханнях на своїх сусідів, похмура перспектива полягає в агресивному світі 19-го століття з мінливими кордонами, але озброєному зброєю 21-го століття, – попереджає видання.